ХАБА́РНИК, а, чол. Той, хто бере хабарі. — Я його [писаря] під суд оддам! Це ж., хабарник, це ж злодій, яких і на світі мало! — кричав о. Артемій, махаючи руками (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 144); — Від унтерів залежить багато що в солдатському житті. А ви їх правильно хабарниками та п'явками нарекли, — додав він і підморгнув Шевченкові (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 136).