Словник української мови

ХАЛІ́Ф, а, чол. Титул феодального верховного правителя в ряді мусульманських країн, який поєднував духовну і світську владу, а також особа, що мала цей титул; каліф.
♦ Халіф на годину, ірон. — про людину, яка захопила владу або наділена нею зовсім ненадовго.