в означеннях
Тлумачення, значення слова «халупник»:

ХАЛУ́ПНИК, а, чол., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Історія УРСР, I, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Іван Франко, XI, 1952, 390); Невже ота лісова квітка, що Любою зветься, виросла для вбогого халупника, який за вік і чорного хліба не наїсться? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 497).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 15.

Коментарі (0)