Словник української мови

ХА́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до хан; належний ханові. — Пішов я вчора в садок у ханський палац, а там — розумієш — сидить гяур на лаві й обняв чужу жінку, наче свою... Тьху!.. погань... Ні, в нас цього нема... Магомет не велів... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 128); Обтирає славний Ігор На мечі ворожу кров І в руках тримає здобич — Білу ханську хоругов (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 354); Здалеку видно було ханський білий намет (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 452);
//  Який перебуває під владою хана, входить до складу ханства. Багато разів запорізькі козаки брали участь в організованих російським урядом походах на ханський Крим (Комуніст України, 5, 1967, 63);
//  Такий, як у хана. Тимко лежав, заклавши руки за голову, дивився на синє громаддя хмар суворим ханським поглядом, і ввижалося йому, що то вже не хмари, а ... гори, і там, за горами, Крим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 472).