ХАПЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який поспішає, квапиться;
квапливий. — Не люблю непорядку! — покрикувала
вона, намагаючись не відстати від хапливого батька
(Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 385); Бійці носили ящики
з мінами, розпаковували гранати й ділилися ними,
запасались патронами. Всі були збуджені й хапливі
(Олесь Гончар, III, 1959, 39);
// Який виражає квапливість.
До гурту ввійшов ще один добродій — Іван Давиденко.
Се був товстенький чоловічок з швидкими очима, ..з
хапливими рухами (Борис Грінченко, II, 1963, 21); Волоцюга обережно
одклав набік книжки, ніби збираючись ще раз заглянути
в них, і хапливим голодним поглядом окинув харчі (Петро Колесник,
Терен.., 1959, 54).
2. Який робиться, відбувається, виконується
швидко, з поспіхом, квапливо. В пригороді запівніч кипіла
хаплива робота: підсипали вали, ..лагодили вози, клали
прямо долі безнадійно підбиті гармати (Михайло Старицький,
Облога.., 1961, 67); З золотих рам на стінах.. поглядав
веселими чорними очима козацький гетьман Байда
Вишневецький з густою чуприною на підголеній голові, з
сагайдаком в правій руці й неначе сміявся з Єремії, з його
хапливого виїзду (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 158);
// Не
підготовлений як слід, надто поспішний. Не зважившись на
хапливий шлюб, Марина не хотіла, проте, втратити
своє щастя (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 151).