ХАРА́КТЕР, у, чол.
1. Сукупність стійких психічних
властивостей людини, її особистих рис, що виявляються
в поведінці й діяльності; вдача. Під характером
розуміють психічну індивідуальність людини з усією її
своєрідністю, що проявляється в ставленні людини до
навколишнього середовища і до самої себе (Знання та праця, 7, 1967,
18); Ватя починала йому подобатись, але Леонід
Семенович був син практичного батька і, невважаючи на
свій жартовливий [жартівливий] характер, думав про
придане (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 85); Мій хазяїн був
одружений з яванкою, і від їхнього шлюбу народилася дівчина,
що мала характер батька і красу матері (Юрій Яновський,
II, 1958, 152);
// із сл. добрий, м'який,
поганий, важкий, крутий і т. ін. Загальна
позитивна або негативна оцінка індивідуальних
особливостей людини. — О! Моя Варвара золота жінка.. — Добрий
характер має, — додав пан Валер'ян (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
169); Роман — людина ніжної і сумирної вдачі.. При
його м'якому характерові іншим, зубатішим, здається,
легко було б його заштовхати, перетворити в попихача,
проте насміхатися з нього, скривдити його ніхто не
наважується (Олесь Гончар, III, 1959, 55); — Щоправда,
характер поганий. Але ж, батеньку мій, усім не догодиш!
(Олександр Довженко, I, 1958, 441); [Енн:] Ні, це нечувано. Люба
моя, у вас дуже важкий характер (Вадим Собко, П'єси, 1958,
83); Ніна Володимирівна була веселою блондинкою, з
сірими очима й досить крутим характером (Микола Трублаїні,
Глиб. шлях, 1948, 115); Ежен побачив, що з таким
упертим характером годі що врадити без довгої боротьби,
а до того він не мав тепер ні сили, ні охоти (Іван Франко, I,
1955, 343);
// Характерна риса поведінки тварини.
Вовчиця була характеру доброго, — вона так і залишилася
хлоп'ятам за мамку (Остап Вишня, I, 1956, 454).
♦ Переламувати (переламати) характер див.
переламувати; Рівний (сталий) характер — вдача, що
відзначається витриманістю, врівноваженістю тощо. Всі вони
[гості] мали велику шанобу до пана Адама за його рівний
характер, солідність і гуманізм (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253);
Мати з більш сталим характером, з складною, тонкою
і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно
любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене,
якого дуже любить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 286); У моєму (у
твоєму, у нашому, не в моєму, не в твоєму, не в
нашому) характері — (перев. у сполуч. з абстрактними ім.
або з інфін.) уживається при вказівці на притаманність
кому-небудь або відсутність у когось певних звичок.
Не обіцяю Вам, люба пані, «гримати» на Вас, бо раз,
що не буде за що (так я думаю), а друге, — гримання
не в моїм характері (Леся Українка, V, 1956, 268); — Хіба
в моєму характері спізнюватись? (Олесь Донченко, V, 1957, 223);
Чоловічий (жіночий) характер — уживається при
підкресленні яскраво виражених норм поведінки,
властивих особі певної статі (чоловікові або жінці).
2. з означ. Людина як носій певної сукупності стійких психічних властивостей. Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (Олександр Довженко, I, 1958, 237).
3. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні
чого-небудь. — Так. Панове, обережно. Запевняю вас!
Можливо, нам доведеться ще перед ним шапку
скидати... Характер, — так! Але я теж не дурень (Олександр Довженко,
I, 1958, 448).
♦ Витримувати (витримати) характер див.
витримувати; З характером хто — хто-небудь виявляє
витримку, принциповість, стійкість у чому-небудь. Галя
була дівчиною з характером, роботящою, старанною,
до педантизму акуратною, але в школі зірок з неба не
здіймала (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 43); Бабуся була з
характером. Вона кинула віник.. і процідила: — Як собі
знаєте.. Але це непорядки (Євген Кравченко, Квіти.., 1959,
57); Тихий та лагідний був уповноважений ЦК, але,
здається, з характером... (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 85);
Показувати (показати) характер — виявляти впертість,
стійкість у чому-небудь. Викликали його один раз на
допит — мовчить, викликали другий — знову мовчить,
показує характер (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963,
368).
4. чого, який. Сукупність визначальних властивостей,
ознак якого-небудь предмета, фізичного або психічного
явища, його типові риси. Характер берегів Чорного
моря різноманітний, але в основному вони зводяться до
двох типів: низьких, рівних і гористих з крутим
профілем (Колгоспне село, 10.VII 1956, 3); Командир полку
послав кінну розвідку далеко ліворуч і праворуч від
дороги, щоб з'ясувати там характер ворожої оборони
і вогневу систему (Олесь Гончар, III, 1959, 95); Цей міф [про
Прометея] у Шевченка набрав цілковито свого,
шевченківського характеру, він був великому поетові засобом
висловити своє революційне ставлення до тогочасної
дійсності (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 34); З заводом,
з його цехами він повинен ознайомитися насамперед:
адже саме там визначається зміст, характер,
напрямок роботи заводських лабораторій (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1956, 16); Несподівана згадка про короля Левине Серце,
герцога австрійського та його підземелля одначе
визначила весь характер майбутньої дружби між Юрою
і Сьомкою (Юрій Смолич, II, 1958, 50); Безсуфіксні іменники
від прикметників в українській мові трапляються рідко
і бувають переважно книжного характеру (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 367); Досягнення сучасної
фізики цілком довели об'єктивний характер науки,
пізнаванність процесів природи, здатність науки
проникати в найглибші її таємниці (Рентгенографія металів,
1959, 5).
Народний характер — характер, що відображає
типові риси представника з народу. Народний характер
в його головних рисах — найістотніша і найпрогресивніша
складова частина «загальнонаціонального»
характеру (Про багатство літератури, 1959, 266); Національний
характер — характер, що відображає своєрідність
психічного складу представника певної нації.
Національний характер відображає в собі своєрідність психічного
складу, властиву всій нації і, значить, спільну в тій
чи іншій мірі для всіх її класів (Про багатство літератури,
1959, 266).
5. У літературі, сценічному мистецтві — художній
образ, в якому втілені типові риси якої-небудь групи
людей; тип. Високо оцінюючи реалістичний метод
Шекспіра, О. Пушкін вимагає від російських драматичних
письменників всебічного, шекспірівського змалювання
характерів (Про мистецтво театру, 1954, 5); Наша культура,
мистецтво, література і, зокрема, поезія.., увійшла
корінням глибоко в людське буття, повнокровними
ідеями і характерами збагатила світову культуру (Андрій Малишко,
Думки.., 1959, 3);
// Типові узагальнені риси, які
становлять художній образ. Ідейний задум сценарію
можна розкрити головним чином через характери його героїв
(Мистецтво кіно, 1955, 36);
// У скульптурі, живопису —
головні, типові риси твору, їх виразність,
викінченість.
Комедія характерів див. комедія; Типовий характер —
художній образ, в індивідуальних рисах якого
узагальнено найхарактерніші риси людей певного соціального
середовища, покоління тощо. Типовим характером в
художньому творі називають образ людини з яскраво
вираженими індивідуальними рисами, властивими
людям певного соціального середовища (Українська література, 9 клас,
1957, 134).
6. перев. у мн., мат. Функції, які застосовуються в теорії чисел і теорії груп. Теорія характерів.