ХАРЧА́ННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням харчати і звуки, утворювані цією дією. Його почало душити, і він простягся на ліжку без руху. Лише харчання свідчило, що життя ще не втекло зі старого тіла (Іван Франко, IV, 1950, 184); Батько обережно відчинив двері. А там таке гарчання та харчання, ніби собаки гризуться (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 36); Дід протягся і скоро захріп, а Івась ще довго слухав його сопу та харчання (Панас Мирний, I, 1954, 174).