ХА́РКАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням харкати і звуки, утворювані цією дією. * Образно. Один по одному, з кашлем і харканням, полинули в темінь ночі повільні.. удари. Північ! (Юрій Смолич, II, 1958, 89).
ХА́РКАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням харкати і звуки, утворювані цією дією. * Образно. Один по одному, з кашлем і харканням, полинули в темінь ночі повільні.. удари. Північ! (Юрій Смолич, II, 1958, 89).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 26.