ХА́ВКА, и, жін., діал.
1. Рот, глотка. — Се я її [Фрузю] хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, — насміхалася Ганка (Іван Франко, I, 1955, 83); — Іди й ти з Гриньком, та там будете оба сміятися з того святця, — сказав Іван, — а тут стули хавку! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 282).
2. тільки мн. хавки, вок. Зябра.