Словник української мови

ХЕКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до хекати 2. — А як би так, щоб їх [грошей] зовсім не було?.. — Хе! — хекнув Яків: — А чи гірше б воно було? чи краще? Як ти скажеш, Бороше? (Панас Мирний, I, 1954, 277); — Гех, — хекнув Хома, розмаху ючись з-за плеча. Сокира впилася в дерево (Олесь Гончар, III, 1959, 226); Соя помовчав, зважуючи, чи переконливі його слова, ударив кілька разів кайлом у землю, відвалив брилу ґрунту і, хекнувши, розбив її на дрібні шматочки (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 49); Іван хекнув, засміявся (Михайло Стельмах, II, 1962, 235);
//  безос. Ніздрі Петру зарухались, він потяг у легені повітря, видихнув, аж хекнуло, наче ковальський міх (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8).