ХЛЯНУТИ 1 і ХЛЯТИ, хляну, хлянеш; мин. ч. хляв і хлянув, ла, ло; недок.
1. Дуже слабнути, худнути від
недоїдання; знесилюватися, виснажуватися. — Ми вже
так вихарчувались, що їмо самий хліб та цибулю, та
й хліба до нового не стане.. Треба хлять, хоч і не хочеш
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 188); * Образно. Так хто ж сказав
тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не
прийшла пора?! (Володимир Сосюра, I, 1957, 66); Серце хляне від тривоги
(Леонід Первомайський, II, 1948, 212);
// Зменшуватися в силі, ступені
свого вияву. Рутульців плющили, як мух. Пускали
колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у
рутульців хляв і дух (Іван Котляревський, I, 1952, 234); Свідомість
меркла. Хляла воля. Мозок терп (Юрій Смолич, Сорок вісім..,
1937, 287).
2. Безсило падати, опускатися. А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Грінченка).