Словник української мови

ХЛЯ́СТИК, а, чол. Прямокутна або фігурна деталь верхнього одягу, що служить для стягування його в талії ззаду. В шинелі без хлястика, в шапці-ушанці Ішов Ножем'якін, спиравсь на ціпок 3 села до села (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 51); Йому накинули на плечі коротке кавалерійське пальто з хлястиком (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 156);
//  розм. Деталь, якою стягують одяг біля рукавів, шиї і т. ін. Придивлялися [земляки] до шинелі з трьома червоними хлястиками через груди, чомусь навкіс припасованими (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 427).