Словник української мови

ХЛЬОСНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до хльоскати і хльостати. Семен сердито хльоснув крайнього [коня] кінцем ременя від вуздечки (Леонід Смілянський. Зустрічі, 1936, 209); — Товаришко, вас комарі не кусають? — Здригнулась [Бетя]. За секунду перед цим вона хльоснула себе по лобі. — Кусають і немилосердно (Микола Трублаїні, I, 1955, 63); Голос вуйка Юри строго хльоснув його по обличчю (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 75); — Голова за булаву! — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Яків Качура, II, 1958, 413); Велика хвиля з шумом ударила в берег, заскочила в бухточку і, мов хвостом, хльоснула по човну (Олесь Донченко, IV, 1957, 349);
//  безос. Все сталося неждано-негадано: загуркотіло, хльоснуло крупними краплями дощу (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 176).