ХЛО́ПКА, и, жін., дорев., зневажл. Жіночий рід до хлоп1 1. [Качинська:] 3 панської ласки маю п'ять хлопів з хлопками, і ті не слухають (Карпенко-Карий, II, 1960, 250); — Чи панна Юзя вважає, що кожна хлопка має право мені як хоче говорити? (Леся Українка, III, 1952, 655); Пані, побачивши в руках Глафіри підняту мотику, на весь маєток зарепетувала, що хлопка пускає з неї кров (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 72).