ХЛО́ПСЬКИЙ, а, е, дорев., зневажл. Прикм. до хлоп 1 1.
Борис Граб був хлопська дитина (Іван Франко, III, 1950, 29);
Вийти заміж Катерині, багацькій доньці, та ще
католичці, за русина, хлопського парубка іншої релігії,
було нелегко (Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 22);
// Власт., характерний, притаманний хлопові; як у
хлопів. Юнак не виявив хлопської покори, не зігнувся і не
вклонився побожно панові в пояс (Степан Чорнобривець, Визволена земля,
1959, 26);
// Признач. для хлопів. Євгеній чув досі про
реформу хлопської каси, але не так докладно, як тепер
(Іван Франко, VII, 1951, 362); Перевдягнений у хлопський кожух
і вовняні гачі, видавався [Ярема] трохи затовстим,
неоковирним (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 28);
// Належний
хлопові. Маленький хутір серед лук і нив на горбику
над річкою шумною, — от там я в простій хлопській
хаті жив, і самота, і сум жили зо мною (Іван Франко, XI,
1952, 158); — Вже білі лелії можна знайти у кожному
міщанському та навіть у хлопському садку (Леся Українка,
III, 1952, 490);
// Який складається з хлопів. Тим
часом чутки про козацькі й хлопські загони, про їх
лютування над панами доходили звідусіль до Житомира
(Нечуй-Левицький, VII, 1966, 164).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 84.