Словник української мови

ХЛО́ПСЬКИЙ, а, е, дорев., зневажл. Прикм. до хлоп 1 1. Борис Граб був хлопська дитина (Іван Франко, III, 1950, 29); Вийти заміж Катерині, багацькій доньці, та ще католичці, за русина, хлопського парубка іншої релігії, було нелегко (Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 22);
//  Власт., характерний, притаманний хлопові; як у хлопів. Юнак не виявив хлопської покори, не зігнувся і не вклонився побожно панові в пояс (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26);
//  Признач. для хлопів. Євгеній чув досі про реформу хлопської каси, але не так докладно, як тепер (Іван Франко, VII, 1951, 362); Перевдягнений у хлопський кожух і вовняні гачі, видавався [Ярема] трохи затовстим, неоковирним (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 28);
//  Належний хлопові. Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною, — от там я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною (Іван Франко, XI, 1952, 158); — Вже білі лелії можна знайти у кожному міщанському та навіть у хлопському садку (Леся Українка, III, 1952, 490);
//  Який складається з хлопів. Тим часом чутки про козацькі й хлопські загони, про їх лютування над панами доходили звідусіль до Житомира (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 164).