ХМАРИТИСЯ, рюся, ришся, недок.
1. тільки 3 ос.
Ставати хмарним (про небо, погоду, день тощо). Доки
сонечко буде хмариться? (Павло Грабовський, I, 1959, 343); Хмаривсь
день якусь хвилину — потім знову заяснів (Павло Тичина, II, 1957,
313); Небо хмариться прозоре (Леонід Первомайський, Райдуга..,
1960, 105);
// безос. Надворі хмариться чи на дощ,
чи на вітер (Степан Васильченко, I, 1959, 223); — Пам'ятаєш той
день?.. Тоді то хмарилось, то ясніло (Михайло Стельмах, II,
1962, 118); — Поїхали, Левку, чи що? А то вже
вечоріє і хмариться дуже (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 67).
2. перен., розм. Те саме, що хмуритися 1. І зараз згадав [Стьопа] оце колишні свої невдачі — чоло хмарилося (Андрій Головко, I, 1957, 185); Ось обличчя діда хмариться — це біля хвіртки зупиняється Іван Січкар (Михайло Стельмах, II, 1962, 260).