ХМІЛЬНИ́Й, а, е.
1. Який сп'янів від уживання
алкогольних напоїв; п'яний, нетверезий. Приїхав чоловік
звідти [з села] хмільним.. від розведеного спирту
(Михайло Стельмах, I, 1962, 614); — Спробуйте все-таки
підпоїти Танюшкіна, відкрийтесь, що ви соціаліст, може,
він хмільний і пробовкнеться... (Федір Бурлака, Напередодні,
1956, 79);
// Власт. п'яній, нетверезій людині. Голова
Степанова була ще хмільною (Володимир Бабляк, Жванчик, 1967,
44); У хмільних очах двояться людські обличчя, але він
чує голос дружини (Анатолій Шиян, Магістраль, 1934, 126);
//
Такий, в якому беруть участь п'яні, нетверезі люди.
За якийсь хмільний бешкет був списаний [Леонід] я
корабля (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 227).
2. Який викликає сп'яніння, п'янить (про напій).
Хмільна вода до добра не доведе (Українські народні прислів'я та приказки, 1963,
497); На срібній таці в неї були золоті келехи з медом
хмільним (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 135); Біля
кожного двору на чисто вимитих лавицях стояли відра з
холодною водою та хмільною брагою (Олесь Гончар, III, 1959,
423); — Прозору шклянку вщерть налито Вином,
червоним і хмільним! (Максим Рильський, I, 1960, 156);
// у знач.
ім. хмільне, ного, сер. П'янкий напій. — Жвавіш
повертайся, п'яна пико! — підгонив він, хоча підручний
сном-духом не знав хмільного (Олесь Гончар, III, 1959, 150); Вздовж
довгого столу, тут і там, сиділи ті з гостей, котрі або
ще не хотіли спати, або не могли зрушити з місця,
перебравши хмільного (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 157);
// перен. Який викликає стан, подібний до сп'яніння.
Вдихаючи хмільний солод прогрітої клуні, Докія туго
і обережно вкладала снопи, мов сповитих дітей
(Михайло Стельмах, II, 1962, 404); Ще лише початок квітня, а природа
вже мовби поспішає розкритися людям своїми
щедротами, хмільною красою справжньої повної весни (Олесь Гончар,
Зустрічі.., 1950, 42); Артьомов.. ліг на груди й обличчям
уткнувся в суху траву, жадібно вдихаючи хмільний
запах (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 192).
3. перен. Який перебуває в стані піднесення,
збудження, самозабуття. — А, ти вже тут! Що ж — не
вдалось утекти? — вищирився до нього з невимовною
злістю хмільний од перемоги Матюха (Андрій Головко, II,
1957, 160); Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти
вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч (Микола Бажан,
Роки, 1957, 285); Іван Лереверза дома не всидів.. Він
ходив по руднику, трохи хмільний від успіху і поздоровлень
(Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 241); Я збирав то яблука, то
сливи, Не лічив своїх веселих діб. По садах блукав хмільний,
щасливий (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 88);
// Власт. тому, хто перебуває в такому стані. Генерал,
видно, був чимось не зовсім задоволений. Його мовби не
торкалася та загальна радість, той піднесений, майже
хмільний настрій, що панував зараз у військах (Олесь Гончар,
III, 1959, 421);
// Який не контролюється свідомістю,
розумом і свідчить про стан піднесення, збудження,
самозабуття. Матюха сатанів. Скривавлене обличчя
хлопцеве і з очей страх будили в ньому гостре чуття
звірячої люті й хмільної насолоди (Андрій Головко, II, 1957,
144); Він сидить, і в горлі у нього закипає і піниться
хмільна і терпка лють (Вадим Собко, Любов, 1935, 108);
Ганну раптом пройняло якесь неясне, хмільне і
тривожне збентеження. Щось зовсім незрозуміле творилося
в її душі (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 69).
4. Стос. до хмелю (у 1, 3 знач.). Він обняв її [тополю], приголубився гарячою головою до стовбура, від якого віяло морозяним духом і далеким, ледь вловимим запахом хмільної запари (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 474); Як ненавидів він отой знахабнілий, в хмільному чаду гурт чужинців [фашистів]! (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 194).