в означеннях
Тлумачення, значення слова «хмурий»:

ХМУ́РИЙ, а, е.

1. Те саме, що похмурий 1. Стояла рання весняна пора надворі. День дощовий, хмурий... (Панас Мирний, I, 1949, 156); Хмура осінь насував... (Іван Манжура, Тв., 1955, 130); У осінню хмуру пору Хитрий жук зашивсь під кору (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 60); Так женуть лихі катюги З гурту братнього мене В хмурий край снігів та хуги, В підземелля кам'яне (Павло Грабовський, I, 1959, 293); Небо спохмурніло, і слідом за ним хмурою стала ріка (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 381); Хтось співав коло хмурого бору (Михайло Стельмах, Добрий ранок, 1941, 26); О вечори в землянці хмурій, пісні і сльози за вікном!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 348); Зала в палаці пана Дубровського.. Товсті мури, дужна стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура розкіш (Іван Кочерга, I, 1956, 117); Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Панас Мирний, I, 1954, 293).

2. Те саме, що похмурий 2. — Утомивсь, — каже [Данило], — хочу одпочити... — Та хмурий, невеселий такий (Марко Вовчок, I, 1955, 98); Сновигає [Чіпка] іноді по двору від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насуплений... (Панас Мирний, I, 1949, 403); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема (Андрій Головко, II, 1957, 216); — Не знати, чи буде у Анни Марина Лукіянова?.. — Хто найдовше за нею ходив, той найліпше буде знати, — промовив нарешті хмурий парубок (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 165); — Славний хлопчина, — похвалив Свирид Яковлевич. — Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти (Михайло Стельмах, II, 1962, 178); Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити хмурого обличчя Остапчука (Семен Журахович, Опов., 1956, 48); Матюха з-під хмурих брів глянув на Якова і п'яний підвівся з стільця (Андрій Головко, II, 1957, 64); З палацу супроводжуваний сотнями цікавих, споважнілих і хмурих очей вийшов Аркадій Валеріанович (Михайло Стельмах, I, 1962, 627); В хмурих думах він підходить до просторого подвір'я Омеляна Щмалія, огородженого дощаним.. парканом (Михайло Стельмах, I, 1962, 111).

3. перен. Те саме, що похмурий 3. Вони [хвилі] гомоніли все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі (Леся Українка, III, 1952, 590).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 98.

Коментарі (0)