ХМУРИТИСЯ, рюся, ришся, недок.
1. Насуплювати
брови, морщити чоло, обличчя, виражаючи
зажуреність, незадоволення, задуму і т. ін. Михайлина
незадоволено хмурилась, але Наталя добре бачила — мати
на неї не сердиться (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 198);
Митько не дуже зажурений, але роблено хмуриться
(Андрій Головко, I, 1957, 364); Олег все глибше замикався в собі,
наче його мучила якась таємна гризота. Він весь час
хмурився і здебільшого німував (Сава Голованівський, Тополя.., 1965,
140); * Образно. Місяць дивиться на дівчину і не то
хмуриться, не то посміхається їй (Михайло Стельмах, I, 1962,
541); Хмуриться небо обличчям кошлатим, Сонячний
усміх згубивши між хмар (Ростислав Братунь, Грудка.., 1962, 43);
// Ставати похмурим (про брови, чоло, обличчя). Ксеня
біжить під захист батька, якому теж дістається від
матері: — А ти й радий потурати їй! — хмуряться
низький лоб і чорні крильчасті брови. — І що тільки
з вас обох буде? (Михайло Стельмах, I, 1962, 379); Чоло її час
від часу хмуриться в задумі, а вуста щось мимоволі
шепочуть... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 213);
// на кого.
Виявляти незадоволення ким-небудь, сердитися на
когось. Вже бачу, як ти хмуришся там здалека на мене
(Леся Українка, V, 1956, 339); Вони [чоловіки] хоч і сваряться,
так за діло, і не гміють хмуритися один на одного
цілими місяцями, як жінки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 108).
2. тільки 3 ос. Те саме, що хмаритися 1. Хмуриться
небо, збивається знов волога (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 322);
// безос. Не все ж і хмуриться, — колись виясниться
(Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 156).
3. тільки 3 ос. Темніти, тьмяніти в негоду або в присмерках (про місцевість, предмети і т. ін.). Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Навколо хмурилася тайга. Вітер стих, і лісові велетні, здавалося, відпочивали після боротьби з крилатим супротивником (Олесь Донченко, II, 1956, 39).