Словник української мови

ХУДЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що худющий. Він [пес] був такий худючий і шолудивий, що на нього жалко було дивитись (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 218); Іван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 298).
 Худий-худючий — надзвичайно худий. Везе раз один, дядько попа кудись, а кобильчина у того дядька худа-худюча, нещасна, тільки кістки та шкура — сказано, бідняк (Україна сміється, I, 1960, 148).