Словник української мови

ХУДОРБА́, и, жін., розм. Зовнішній вигляд худої, змарнілої людини. Йому не хотілося, щоб Шмалієнко помітив цей погляд, видно, що Павло і так соромиться своєї худорби (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 6); — Зустрічає мене якось Гнат, дивиться-дивиться на мою худорбу, а тоді й питає: — Навіщо ти, Андрію, на світі живеш? Яка з тебе користь громаді? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 81);
//  Дуже худа людина.