Словник української мови

ХУДОРЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи худий; сухорлявий. Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню (Осип Маковей, Вибр., 1954, 21); Онисько хотів щось сказати, але тут до хати зайшов коваль Архип, худорлявий на вигляд чоловік середніх років, сутулий і неповороткий (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 39); Андрій був хлопець довгий, худорлявий, він нагадував Юркові кишеньковий ножик (Олесь Донченко, IV, 1957, 289);  * Образно. А минуле? Обабіч дороги спливає воноц Худорляві березки зелені вершини зігнули І на берег перелісу переливають вино (Леонід Первомайський, I, 1958, 106);
//  З позбавленими жиру м'язами (про частини тіла). Почав він захоплено, палко, притискуючи руки до вузьких, худорлявих грудей (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 45); Шумаков обняв Штукаренка і весело поляскав його по худорлявих плечах (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 194); «Хто він може бути, цей юнак? — думав Тарас Волошко.. — Може, студент? У нього і обличчя таке, як буває у студентів — худорляве, бліде, видно, зрідка бачить сонце» (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 143);
//  у знач. ім. худорлявий, вого, чол. Худа, сухорлява людина. Славко слабенької комплекції. А яке це має значення для дипломата? На худорлявому краще лежатиме фрак, — посміхнувся мимохіть, забувши, що він не сам (Ірина Вільде, III, 1968, 23).