Словник української мови

ХУТІРСЬКИ́Й, рідше ХУТОРСЬКИ́Й, а, е. Прикм. до хутір. Зеленіли то там, то там, обложившись полями, хутірські сади, як розкішні квітники (Панас Мирний, II, 1954, 35); Вид на хутірську балку і на близькі ліси чудовий (Леся Українка, V, 1956, 245); Коло хуторського базару вони з дідом Потребою та Песиком Ложкою наздогнали якусь.. тіточку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 468); Всідалися вони поближче де дверей.. і мовчки диміли страшним самосадом, іноді й собі вставляючи слово, особливо тоді, коли зачіпалися хутірські інтереси (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 118);
//  Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян. У пущі жив коваль хуторський (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 119); Придбавши садибу, Володимир Галактіонович [Короленко], як розповідають старожили, звернувся до хутірської громади з доброю порадою: зайнятись меліорацією (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 71); Хутірські дівчата, проте, надумали власкавити Нестора, завели пісні несміло (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 90);
//  у знач. ім. хутірські, ких, мн., розм. Мешканці хутора; хуторяни. — В школу ходиш? — Ні. Не ходжу. У нас із хутірських ніхто не ходить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 175); Самозабутньо билися хлопці, уперто билися й хутірські. Коли не ставало патронів, кидалися врукопаш (Олесь Гончар, II, 1959, 251).